Кожна дитина хоча б раз в житті що не-будь краде. Можливо існують виключення. - Психологія <!--if()-->- <!--endif--> - Каталог файлів - Катеринопільська ЗОШ №1
Субота, 10.12.2016, 12:43
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог файлів | Реєстрація | Вхід
Сьогодні...
Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води — моя Україна. В.Сосюра
ПУТІВНИК
D-навчання
ПРОФСПІЛКА
ПСИХОЛОГУ
СОЦІАЛЬНИЙ ПЕДАГОГ
...
Форма входу
Категорії розділу
ПрофСпілка [29]
матеріали профспілки
Загальні файли [2]
Файли, які не були розподілені з незрозумілих причин на категорії та внесені до загального списку файлів
Програмні файли [0]
Файли, що відносяться до програмних, інсталятори та мають розширення "***.exe". де ***- ім*я файлу. Відповідні файли повинні мати дозвіл на розміщення, в іншому випадку файли за проханням власника чи розробника будуть видалені з даного сайту.
Презентації [2]
Файли-презентації, розробки, що створені в програмах офісного призначення MS Power Point 20xx (xx - версія програми). Такі файли мають розширення "*.pps", "*.ppt", "*.pptx", "*.ppsx". Файли обов*язково повинні мати підпис (електронний підпис власника) власника, в іншому випадку файли будуть видалені з даного сайту.
Математика [6]
Іноземна мова [8]
Біологія [1]
Хімія [0]
Технології [5]
Трудове навчання
Інформатика та ІКТ [2]
Українська мова [3]
файли, презентації, методичні розробки
Українська література [0]
файли, розробки, презентації
Документи [1]
від директора школи
Географія [1]
вчителю географії
Фізика [2]
Вчителю фізики
Фізичне виховання [0]
вчителю фізвиховання
Музичне та образотворче мистецтво [0]
вчителям музики та образотворчого мистецтва
Виховання [3]
Виховні години, заходи, класні години, робота з дітьми
Історія і право [0]
вчителям історії та правознавства
Психологія [15]
психологу
Соціальна робота [6]
соціологу
Школа Молодого Вчителя [1]
матеріали, статті, фото
Початкова школа [10]
матеріали вчителів, розробки, презентації
Портфоліо вчителів [4]
портфоліо
Роботи наших учнів [11]
тут можна знайти роботи наших учнів
ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ [1]
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАНННЯ [2]
Учнівські презентації [2]
Сценарії виховних заходів [6]
Дистанційне навчання [0]
5 клас [0]
6 клас [0]
7 клас [0]
8 клас [0]
9 клас [0]
10 клас [6]
Друзі сайту
Друзі
  • Катеринопільський відділ освіти
  • Журнал "Дніпро"
  • СК "Вікторія" КДЮСШ "Колос"
  • Катеринопільська районна організація Профспілки
  • Корисно!
  • Украинский сервис хостинг файлов
  • Карти світу-онлайн
  • Музейний простір України
  • МОНМС України
  • ЧОІПОПП
  • Інститут інноваційних технологій і змісту освіти
  • газета Черкаський Край
  • газета Черкащина Регіональна
  • Освітні портал ПЕДПРЕСА
  • МОНіМСУ
  • Пошук
    Welcome to...
















    Наше опитування
    Оцініть мій сайт
    Всього відповідей: 209
    Погода...
    Прогноз погоди у Катеринопопі
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » Файли » Психологія

    Кожна дитина хоча б раз в житті що не-будь краде. Можливо існують виключення.
    20.03.2016, 11:09

     Зазвичай події розгортаються наступним чином. Дитині дуже подобається якась річ, і вoна не може побороти спокусу. Вона бере цю річ і вже в наступний момент відчуває цілу гаму почуттів. Радість володіння бажаною річчю – тільки одне з них. Одночасно дитина відчуває страх бути поміченим на місці злочину, сором, боязкість бути викритим. Дещо пізніше дитина розуміє, що не може вільно користуватися присвоєною річчю, якщо не пояснити факт її появи. Якщо батьки пильні, це може бути зовсім не легко і дуже не приємно. Ще через деякий час дитина може стати свідком горя минулого хазяїна украденої речі. Горя, яке заподіяла саме вона, в цьому у дитини немає сумніву. Вона чує, як оточуючі осуджують крадія, і її ще сильніше охоплює сором і страх бути викритим. Цього буває достатньо, щоб дитина більше ніколи не захотіла присвоїти чужу річ – навіть якщо його не спіймали. Якщо ж крадія спіймали і він проходить всі стадії викриття і прилюдних вибачень, це, як правило стає уроком на все життя. Важливо тільки правильно обрати міру покарання. З одного боку не підірвати у дитини віру в те, що вона все-таки любима, що вона може бути пробачена і зможе знову досягти поваги оточуючих і довіри друзів. З іншої сторони, дитина повинна відчути, наскільки його вчинок серйозний.

     Деякі діти крадуть багато разів. Серед них є ті, які не відчувають ні любові, ні навіть симпатії зі сторони оточуючих людей і вже не сподіваються їх коли-небудь відчути. Вони вважають, що в очах людей їм немає чого втрачати. В цьому випадку невикрита крадіжка – чистий виграш. Такі крадуть обдумуючи і обережно, приймають міри, щоб не бути спійманими на місці злочину, вигадують правдоподібні легенди, оправдуючі появи у них речей. Через «дрібниці» стараються не ризикувати.

    Особливо прикро буває зустрічати серед дітей цієї категорії тих, хто на справді любимий, але кого дорослі із теоретичних розумінь вирішили виховувати «в суворості – щоб не балувати».

    Деякі діти крадуть, щоб «помститися» батькам, змусити їх змінити відношення до себе. Це може відбуватися в тих випадках, коли дорослі, демонструючи на людях свої батьківські почуття, насправді ігнорують дитину, віддаючи всі свої сили і час кар’єрі – «світському» життю, іншим дітям в сім’ї. Крадіжками дитина сигналізує оточуючим: у нас все зовсім не так добре, як вони кажуть, вони «все брешуть», допоможіть мені. Одночасно це сигнал і для батьків: якщо ви не зміните свою поведінку, я не дозволю вам удавати перед оточуючими, що ви хороші батьки.

     Крадіжка може бути способом помсти не тільки батькам, але і іншим людям. Наприклад, дитина може вкрасти річ, яку він попросив на деякий час, але отримав відмову: «Я в тебе попросив, і ти не дав. Так ось тобі!». Така помста може закріпитися і стати патологічною звичкою. Частіше це відбувається з дітьми, котрі не показують відкрито свої образи, образливе самолюбство. Негативні емоції потребують виходу і знаходять його в крадіжках та інших подібних вчинках (наприклад, псування речей ).

    Підліток може красти по вимозі своєї групи.

    В психіатрії описані випадки, коли люди крадуть для того, щоб відчути сильні почуття, навіть не дивлячись на те, що ці почуття – тривога і страх.

    Крадіжка може бути цікавою пригодою для сумуючої, нічим не зайнятої дитини, і свідчити, що в звичайному житті вона не знаходить застосуванням своїм силам.

    Деякі діти крадуть зовсім особливим чином. Вони беруть речі зовсім їм не потрібні, іноді суттєву дурницю, яку простіше попросити чи яка в них вже є . Наприклад: школяр періодично приносив додому чужі ручки, гумки, хоча і того і іншого у нього було достатньо.

    Часто краденими речами зовсім або майже зовсім не користуються. Їх можуть ховати, можуть викидати, можуть, набравшись сміливості, спробувати повернути хазяїну.

    Крадіжка не планується і часто здійснюється «безглуздо» - майже на виду або в тих випадках, коли крадія легко вирахувати. Наприклад, дитина просить дозволу повернутися в групу під час прогулянки, щоб сходити в туалет, і в цей час краде. Звичайно, крадія легко визначають. Подібні безглуздя можуть робити досить інтелектуально розвинені діти у віці старше п’яти років. Тобто тоді, коли вони визнають, що можуть бути спійманими.

    Будучи спійманими, діти переживають те, що сталося. Вони дійсно виглядають дуже засмученими, переживають свою ганьбу і сповнені відчаєм від того, що їх батьки і друзі можуть відвернутися від них. В своєму горі вони нічим не відрізняються від дітей, котрі крадуть єдиний раз в житті, тому оточуючі зазвичай прощають їх і внаслідок бувають зовсім не в собі від того, що дитина здійснює наступну крадіжку буквально через п’ять хвилин.

    Хлопчик, який вкрав пенал у однокласника, був спійманий мамою і отримав за це сповна. Мама була у відчаї від цієї крадіжки, оскільки знала, що це не перший і не останній такий випадок, і почувала себе зовсім безпомічною. Якщо ця крадіжка розкриється, син стане ізгоєм у класі – не діти, не їх батьки не вибачать йому крадіжку. Їй було дуже соромно за сина, і вона почувала себе поганою матір’ю. Всі ці почуття вона спробувала передати своїй дитині. Вона говорила синові про те, як жахливо почуває себе хлопчик, у якого зник пенал, як сварять його батьки. Вона говорила про те, що може статися, якщо батьки хлопчика влаштують справжній розшук. Як сина викриють у крадіжці перед всім класом і як діти припинять дружити з ним, не будуть запрошувати його до себе додому, будуть показувати на нього пальцем спільним знайомим і попереджувати їх: «Ти з ним не товаришуй він крадій».Вона сказала йому, що завтра він повинен віддати пенал тому, у кого його взяв, і вибачитись, інакше вона сама буде змушена зробити це перед всім класом. Хлопчик ніби то відчув сказане. Він сильно плакав, говорив, що не зможе піти завтра до школи, оскільки йому дуже соромно. Але він присягнувся, що все-таки піде і віддасть вкрадену річ. Він погано спав вночі: вертівся і вскрикував…

    Через день він вкрав у свого двоюрідного брата зломаний перочинний ніж.

    Описуючи свої почуття в момент здійснення крадіжки, діти говорять, що не могли не вкрасти, їх якби щось потягнуло.

    Подібні крадіжки ставлять батьків у тупик і приводять їх у відчай, оскільки звичайні виховні міри виявляються у цьому випадку малоефективними. Саме такі крадіжки називають клептоманією.

    Клептоманія – психіатричний термін. Певний час про клептоманію говорили і писали дуже багато. Зараз це слово частіше вживається у повсякденному житті, ніж у медицині. Можливо, тому, що психіатри так і не змогли домовитись про природу цього порушення.

    М. И. Буянов розглядав клептоманію як одну з форм порушення потягу. Крім того, він говорив про існування певної «прихильності до крадіжки»(на генетичному рівні), описуючи випадок з дитиною, батько якої був професійним грабіжником. Хлопчик ніколи не бачив батька, тим паче, з раннього дитинства був помічений у схильності до крадіжки, з якою вдалося впоратись. Буянов вважав, що випадки істиком клептоманії дуже рідкі, і звичайно цим словом оправдовують звичайну крадіжку.

    В. В. Ковальов не вживає термін клептоманія і говорить про «звичайну крадіжку» як форму активної реакції протесту, яка стала звичкою.

    Крадіжка як етап в розвитку нормативної особистості виявляється з двох з половиною — шести/семи років в двох варіантах.

    - Крадіжка в рамках ігрової діяльності. Дитина бере чужі речі, змішуючи в грі контексти «свої-чужі іграшки»: усвідомлює крадіжку саме як гру її факт легко визнає, але може і приховувати, жалкуючи про необхідність розлучатися з іграшкою, що полюбив.

    - Крадіжка як наслідок недостатньо сформованої етичної регуляції поведінки і сфери задоволень. Дитина бере чужі речі у зв'язку з відсутністю сформованих етичних норм відносно «чужого».

    В деяких варіантах діти крадуть в наслідок тиску на особистість асоціальної групи однолітків. Дитина краде не для себе, а для групи, яка її підпорядкувала. Особливо небезпечним даний тип крадіжки стає при психологічному інфантилізмі і підпорядковане дитині. Усвідомлення неетичності своєї поведінки і хронічне приниження при необхідності приховувати його формує внутрішній конфлікт; зовні він виявляється неврастенією, фобіями і зрештою — депресією.

    Крадіжка як механізм соціалізації дитини в асоціальному середовищі. У даному віці виникає у випадках передчасних (до пубертата) реакцій групування тихий, що виконують для дитини функцію активного психологічного захисту при поєднанні прогресуючої педагогічної занедбаності і відторгнення з боку класу. Дитину соціалізується у «вуличній» групі: включається в її вид діяльності (спочатку це може бути і крадіжка), у нього виникають ролі в групі, статус і навички поведінки; від групи він отримує захист від невдач «нову» систему мотивів і цінностей, включаючи оцінку себе, як значущої особистості. Дитина захищає, (брехнею) не тільки свої крадіжки, але і всієї групи; глухий до моралі доросли, виявляє «перевернуту» етику (саме вдала крадіжка -  ознака успіху). Особливо тяжким цей тип крадіжки стає при готовності   самих   батьків   до   крадіжки (асоціальна сім'я).

    Крадіжка як варіант психопатохарактерологічного розвитку особистості

     

    Крадіжка як патологічний розвиток особистості в умовах хронічного емоційного відторгнення батьків розвивався в закономірній послідовності. Спочатку у батьків і прабатьків, як продовження їх власних криз розвитку особистості, виникало відкидання або самого факту існування дитини («небажані» діти), або його конституціональних властивостей — анатомічних або темпераментних. Далі з початком формування особистості дитини в кризі трьох-чотирьох років відторгнення виявлялося у вигляді аномальних стилів виховання: авторитарний стиль (з придушенням автономності особистості дитини, що формується) «ліберальний» або гипоопікуючий (з неучастю батьків у формуванні у дитини складної системи мотивів і інтересів і здатності до завершеної самостійної діяльності), стиль з перевагою в дитині дитячих або дорослих якостей, не відповідних його потоковому віку. Сюди ж ми відносили і виховання дитини батьком-алкоголіком. У результаті до завершення у дитини кризи трьох-чотирьох років сім'я не виконувала по відношенню до нього всієї базові функції — психологічного ухвалення, захисту, виховного, первинного соціального контролю і ін. У дитини не формувалася емоційна потреба в сім'ї, прихильність до неї; він не спріймав її цінності. Негативізм, протест і опозиція дорослим, властиві кризи трьох-чотірьох років, продовжувалися і на наступних етапах (5-7 і 7-11 років), але ставали вже патохарактерологічними реакціями. Компенсаторно діти шукали собі лідерів, звичайно — старшого віку, що виконували для них функцію «сурогатних» батьків і ставали психологічно залежними від їх. Крадіжка і діяльності, забезпечувані їм поза сім'єю, ставали для дітей як би моделлю сімейних відносин.

    Емоційне відторження батьками своєї дитини не дозволяло їм своєчасно розпізнавати дану форму крадіжки. Вони «спохватилися» у 8-11 років, тобто із запізненням на три-п'ять років, коли діти починали красти вже крупні суми і у них з'являлися ознаки майбутньої аномальної соціалізації (передвісники тікання з будинку або самі тікання, втрата мотивації до навчання, групування в «вуличній» компанії) і починалося вживання психоактивних речовин (алкоголю, токсичних речовин, куріння). На цій стадії розвитку крадіжка як діяльність брала долю у формуванні патохарактерологічного розвитку особистості дитини (переважно — мозаїчного, але з переважанням нестійкого), включаючись в його мотиваційну систему.

     

    Крадіжка у зв'язку з формуючою залежністю від ігр на ЕОМ або на ігрових автоматах. Починалося з моменту формування  у грі якостей надцінного захоплення: витіснення інших хобі, зниження значущості навчання,  зміна  кола спілкування, різке збільшення ігрової години (до декількох годин на день), «незбориме» бажання відновити або продовжити гру і небажання її завершувати.

    Рекомендації

    1. Необхідно підвищити самооцінку дитини, дати їй зрозуміти , що є люди, які її люблять, яким не байдужа її доля і що все ще може бути виправлено і забуто.

    2. Щоб припинити крадіжки у цьому випадку, необхідно налагодити відношення дитини з батьками.

    3. Якщо навчити дитину відкрито виражати свої почуття підходящими способами, потреба красти речі поступово зменшиться і зникне.

    4. Припинити кражі можна тільки відірвавши дитину від асоціальної групи.

    5. Звільнити дитину від зайвої опіки, дати їй можливість вкласти особисті сили в боротьбу за свої життя і благополуччя.

    6. Необхідно проаналізувати всі відомі випадки крадіжок, які здійснила дитина.

    Всі фактори , які можуть провокувати дитину на крадіжку, повинні бути усунуті як можна швидше.

     

     

     Зверніть увагу на всі обставини крадіжок; можливо, вдасться виявити певні закономірності. Як розподіляються крадіжки по часу, чи завжди інтервали між ними приблизно рівні, або вони здійснюються як би «запоями»?Чи не збігаються крадіжки з якимись подіями в житті дитини, наприклад періодами загострення відносин в сім’ї, конфліктами в школі, сварками з друзями? Чи не збігаються періоди, коли дитина здійснює крадіжки, з періодами пониженого настрою, поганого сну?Чи не скаржиться дитина в цей час на головні болі частіше, ніж звичайно? Чи не краде дитина частіше під кінець учбової чверті або після хвороби?

     

     Фактори, перераховані вище, можуть провокувати різноманітні порушення поведінки у дітей з слабкою нервовою системою або залишковими проявами травм головного мозку. Можливо, налагодивши режим, провівши загальноукріплюючі заходи, вам вдасться припинити крадіжки.

     

       7. Соціально-педагогічна корекція. Купити таку ж свою іграшку, але коли з'являться для цього засоби (профілактика егоїзму). Активізація ігрової діяльності з формуванням інтересу не до володіння іграшками, а до власного особистого зростання в грі.

     

    8. Соціально-педагогічна корекція. Сімейна рада за участю дитини: поділитися

     

     переживаннями один з одним і з дитиною у зв'язку з його крадіжкою; обговорити розмір збитку для сім'ї, способи його компенсації і дитина визначає свою долю в цьому. Включити дитину в планування сімейного бюджету, зокрема його власного (з обмеженням в перші тижні компенсації збитку); не стимулювати навчання грошима. Прибрати в недоступні для дитини місця всі гроші і цінні речі (ювелірні вироби та ін.), пояснивши дитині, що це — для виключення «спокуси».

     

    Психологічна корекція. На сімейній раді і далі безперервно обговорювати з дитиною позитивні якості його особистості, підводити позитивні підсумки дня, тижня, місяця і тим самим активізувати у дитини переживання успіхів в різній діяльності (зокрема в учбовій), мотивуючи їх розвиток і укріплюючи соціально прийнятні етичні установки і розвиваючи структуру особистості «Я — дорослий» (самостійність, здатність починати діяльність по своїй ініціативі, планувати і завершувати її і самостійно оцінювати результат).

     

     Спеціально відзначимо, що крадіжка з метою отримання задоволення є примітивною по психологічній структурі діяльності і привертає до інших таких же примітивних способів отримання задоволень, зокрема, від сп'яніння. У зв'язку з цим сім'ї подібних дітей повинні перейти на тверезий спосіб життя.

     

    9. Соціально-педагогічна допомога ділиться на роботу з самою асоціальною групою і з її жертвами. Необхідна ізоляція лідера асоціальної групи (постановка на облік в ІСН (інспекція у справах неповнолітніх), переведення в центр освіти, вечірню школу). Залишити його в школі можна тільки за умови результативної корекційної роботи психолога з ним і його батьками. Робота з рештою членів групи будується на подоланні їх педагогічної занедбаності з перемиканням інтересів на технічні і військово-спортивні напрямки. При необхідності їх також ставити на облік в ІСН. Робота з постраждалою дитиною будується на включенні її в групу соціально-психологічного тренінгу (спілкування, далі — упевненості і лідерства), а батьки навчалися підтримці дитини і розвитку її позаучбової діяльності (звичайно — художньо-естетичних захоплень). При стійких невротичних і особливо депресивних розладах, при яких високий суїцидальний ризик, необхідне лікування.

     

    10. Початковій етап. «Приєднання» до семантичних, рольових  та інших  комунікацій сім'ї і активізація вивчення його історії свого розвитку. Поглиблення аналізу позитивного розвитку  сім'ї в минулому — період подолання  конфліктів при неврозах і ремісій при наркологічних захворюваннях. Підготовка сім'ї до мобілізації ресурсів її розвитку: структурні ходи (за С. Мінухіним), пробні переводи сім'ї в режим спілкування «тут і тепер», організація аналізу сім'єю історії свого розвитку і механізмів подолання кризи за допомогою системи спеціальних питань-завдань — що простежують і (розроблених нами) циклічних і системних.

     

     Циклічні питання дозволяють досліджувати ресурси розвитку сім'ї в окремих її функціях і у сімейних підсистемах (в онтогенетичній послідовності їх виявлення: прабатьки, прабатьки-батьки, подружжя, батьки, батько-дитина,також — чоловіки, жінки). Самою своєю структурою дані питання моделюють цикли сімейної взаємодії по загальній схемі. Наприклад, для всієї сім'ї: «Що Ви робите своєму чоловіку (як взаємодіїте / спілкуїтесь), після чого він так впливає на сина, що, взаємодіючи з сином, Ви стаєте...?» Для підсистем: «Як Ви впливаєте  на дитину (чоловіка, дочку, матір), що у відповідь він (вона) змінює до Вас відношення так, що від цього Ви...?» У кінці загальної схеми циклічного питання слідує визначення вивчаємої функції сім'ї (у тому числі і у метафоричній формі): «... ставайте лагіднішою, демократичнішою»; «... ставайте успішнішою матір’ю/успішнішим батьком, краще як господиня... літаєте, як на крилах... хочете ще одну дитину» і т.п.     "

     

     Якщо циклічні питання сприймалися насилу, ми спочатку застосовували напівциклічні питання, що описують тільки першу частину взаємодії в підсистемі: «Як Ви впливаєте на сина, внаслідок чого... він хоче з Вами поділитися сокровенним; ... Ви його ефективно заспокоюєте і т.п.». Циклічними питаннями ми досліджували як підсистеми сім'ї, що традиційно виділяються в літературі за віком і статтю,  і виділені нами функціональні підсистеми — групи членів сім'ї, об'єднаних однією функцією або роллю (приведемо приклади їх метафоричного позначення): «правоохоронні органи», «центральний банк», «сімейні психотерапевти», «фахівці з дозвілля». На основі проведеного аналізу сім'я формулювала діагностичні і терапевтичні гіпотези; після цього вводилася когнітивно-поведінкова техніка «домашніх завдань», що продовжують динаміку сім'ї між заняттями.

     

     

     

     Системні питання дозволяють сім'ї досліджувати відразу крупні етапи або всю історію свого розвитку, ведуть сім'ю до усвідомлення своїх властивостей як відкритої системи, що саморозвивається, а також досліджують самі сенси існування сім'ї. Приведемо типові приклади: «Які якості виникли у Вас саме у зв'язку з тим, що Ви — її чоловік (його дружина)?»; «Що змінилося у Вашому сприйнятті чоловіка після народження другої дитини?»; «Що відбувається з Вашою сім'єю у зв'язку з тим, що Ваш чоловік (Ваша дружина) не може розлучитися з своєю матір'ю?»; «Що нового виникло і колишнього збереглося у Вашій сім'ї після відділення від батьків?»; «Чим Ви інша сім'я, ніж ті сім'ї, в яких кожній з Вас ріс?»; «Що ви сприймаєте від Вашої дитини, а вона — від Вас?». Системні питання, як і циклічні, можна адресувати як до окремих функцій, так і до різних підсистем сім'ї.

     

    Другий етап. Активізація психологічних ресурсів потокового етапу розвитку сім'ї. Активізація культурного потенціалу сім'ї: терапією мистецтвом і творчим самовираженням, ритуалами, зверненням до історії і до природи, формуванням хобі. Гармонізація «біологічних» функцій сім'ї (ритмів і якості живлення, сексуальності, кінестетичного контакту). Активізація психологічних захистів і співволодіючої поведінки сім'ї і розвиток її основних функцій методами когнітивно-поведінкової і гештальт-терапії. Розвиток у дитини структур особистості «Я — дорослий».

     

    Третій етап (на фоні іншого; проводиться психологом, психотерапевтом). Активізація захисних механізмів і психологічних ресурсів сім'ї шляхом її конфронтації з основними кризами її розвитку (зокрема аномальними стилями виховання) в соціодрамах, що моделюються завданнями з сімейної психотерапії .

     

    Четвертий етап. Подолання ранніх невротичних криз розвитку подружжя — в динаміці психодрами, при її виникненні з соціодрами.

     

    П'ятий етап — перехід сім'ї до саморозвитку за рахунок нарощуючи питомої ваги техніки «домашніх завдань».

     

    11. Соціально-педагогічна      корекція включає припинення діяльності антисоціальної групи за допомогою ІДН УВС, захисту школи від її впливу подолання педагогічної занедбаності дитини.

     

     

     

    12. Психолого-педагогічна і психотерапевтична корекція подібних сімей зводилися до формування їх як би заново. Комунікативним тренінгом подружжя досягалося їх первинне «примирення». Методами другого-третього етапів системної сімейної психотерапії (викладені віще) подружжя досягало психологічної автономності від своїх батьків, ухвалення собі, один одного і попередніх етапів розвитку їх пари, мобілізуючи і тренуючи їх ресурси в кожній функції сім'ї. Далі слідували загальносімейні заняття по психологічному ухваленню батьками своєї дитини на основі виявлення схожості між батьками і дітьми — в характерах («субперсонах»), взаємно значущих для них видах діяльності, хобі, подіях і переживаннях з їх моделюванням в теперішньому часі і взаємним закріпленням вправами при консультуванні і у «домашніх завданнях». Одночасно здійснювався і тренінг взаємної емоційної сензитивності (чутливості, чуйності) в сім'ї. Після цього з батьками проводились заняття по подоланню дисгармонійних стилів виховання; з дітьми був необхідний тренінг інших (не патологічно виражених) рис вдачі (що виявляються за допомогою па-тохарактерологічного діагностичного опитувальника (ПДО) або ММР1), соціально-психологічний тренінг спілкування з однолітками. Одночасно потрібна програма подолання педагогічної занедбаності. Медико-психологічна допомога полягала в сімейній психотерапії батьків і медикаментозної корекції патологічних рис вдачі дитини.

     

    13. Соціально-педагогічна корекція включала послідовність: придбаємо ЕОМ додому; перехід на більш складні («стратегічні») ігри; створення навколо дитини в групі  з трьох-чотирьох однолітків підтримка його ролі в ній як «тренера» або «керівника»; навчання дитини комп’ютерної техніці з можливою перспективою на майбутню професію. Таким чином патологічне захоплення поетапно трансформувалося в розвиваючу особистісно просоціальну діяльність. Паралельно розвивалася мотивація навчання (по алгоритм роботи з педагогічно занедбаними); медико-психологічна допомога була потрібна при астенічному синдромі.

     

     Залежність дитини від гри на ігрових автоматах була схожою з описуваною в літературі стосовно дорослих. Її корекція включала в основному соціально-педагогічні технології в послідовності: перемкнути дитину на комп'ютерні ігри, але за умови відмови від ігрових автоматів (одне патологічне захоплення замінити на інше — менш «небезпечне» і «домашнє»), після чого проводити корекцію по викладеному віще алгоритму; використовувати вже сформований у дитини мотив участі грошей в іграх — призначити «стипендію» за освоєння ЕОМ і успішне навчання; сформувати інтерес до спортивних ігор з елементами азарту. Алгоритм проводитися на фоні викладених вище за програми подолання педагогічної занедбаності і розвитку етичної сфери.

     

     Для проведення викладених програм соціально-педагогічної і медико-психологічної корекції була потрібна синхронна взаємодія між різними фахівцями — системи освіти (психологами, соціальними педагогами і вчителями) і охорони здоров'я (психіатрами, психотерапевтами). Проведене дослідження виявило необхідність уточнення технологій роботи фахівців системи освіти і вдосконалення програм їх професійної підготовки.

     

     З метою вдосконалення методичного забезпечення професійної підготовки соціальних педагогів і педагогів-психологів нами розроблена система взаємозв'язаних груп активних методів соціально-психологічного навчання.

     

     1) Соціально-психологічні методи: групові дискусії ухвалення і захист групових рішень, конкуренція між тими, що працюють на занятті (уроці) групами, ухвалення індивідуальної і групової етичної відповідальності за рішення.

     

     2) Когнітивно-поведінкові методи — ситуаційні, рольові та ігрові тренінги просоціальної поведінки. У заняттях моделюються типові соціальні конфлікти по алгоритму соціодрами: пропозиція учасникам типової кризової ситуації (пов'язаної з крадіжкою, відносинами з соціумом та ін.); розподіл ролей між учасниками; драматична дія з виникненням конфліктних відносин; їх посилення; осмислення учасниками своїх ролей і цінностей; вироблення і тренування рішень; обмін відчуттями; дискусія про пережите.

     

     3) Методи адаптованої психодрами, що виникає із спілкування учасників або з ігрового контексту. Її теми відносяться вже до особистого досвіду учасників — до відносин «батьки-діти», «учень-вчитель», «одноліток-одноліток», «хлопець-дівчина» і до підліткових криз ідентифікації. Психодрама забезпечує високу емоційно-діяльнісну включеність учасників, об'єднує навчання і виховання, формує нові етичні сенси.

     

     У процесі вивчення основних загальнопрофесійних дисциплін (теорія і методика виховання, педагогічні технології, педагогічна психологія, психолого-педагогічний практикум) і дисциплін наочної підготовки (введення в професію, соціальна педагогіка, соціальна психологія, основи психології сім'ї і сімейного консультування, основи психоконсультування і психокорекції, методика і технологія роботи соціального педагога використовуються всі три групи методів на матеріалі життєвого досвіду студентів.

     

     Аналогічно будується вивчення дисциплін, що входять в національно-регіональний компонент учбового плану даної спеціальності, таких, як конфліктологія, тренінг спілкування, педагогічна комунікація, основи педагогіки здоров'я і дисциплін спеціалізації «соціально-педагогічна реабілітація дітей з девіантною поведінкою»: психологія девіантної поведінки і технології роботи з різними категоріями дітей. В рамках дисциплін і курсів по вибору студентів розроблені тренінги системного і креативного мислення соціального педагога і педагога-психолога, вирішення професійних і життєвих ситуаційних задач.

     

     Використання інтенсивних психолого-педагогічних методів допомагає студентам навчитися розуміти іншу людину і самого себе, долати стереотипні уявлення про рольові позиції різних партнерів, про характер їх взаємовідносин, шукати і знаходити ресурси власної особистісної і професіональної досконалості, а в цілому – об’єднує володіння професією і розвиток особистості.

     

    Висновок

     

              Батькам необхідно уважно відноситись до появи у дітей речей невідомого походження. Предмети, які дитині «знаходить»,краще не залишати в його власності. В залежності від місця, де вони знайдені, їх потрібно віддати вахтерові, вчителю, охоронцю. Тим паче, не можна звинувачувати дитину в крадіжці без серйозних на те причин. Застосуйте версію знахідки.

     

              Якщо дитина була помічена під час крадіжки, вона повинна бути покараною. Покарання повинно бути досить серйозним, щоб дитина раз і назавжди зрозуміла недопустимість серйозних вчинків, але ж не повинно зламати дитину. Після того як дитина понесла покарання, інцидент потрібно вважати вичерпаним.

     

              Якщо дитина вкрала повторно, потрібно дуже уважно проаналізувати ситуацію, щоб правильно визначити причини, які штовхнули дитину на крадіжку. Щоб крадіжки припинились, необхідно не просто покарати дитину, але і усунути причини.

     

              Якщо ніякого розумного пояснення крадіжок знайти не вдається і всі випробувані міри не дають результатів, зверніться за допомогою до спеціалістів, не чекаючи, доки ситуація стане зовсім нестерпною. Порушення поведінки, котрі стали хронічними, виправляти значно складніше. Спочатку можна порадитись з психологом. При необхідності він дасть рекомендацію звернуться до психоневролога або психіатру.

     

             

    Категорія: Психологія | Додав: Psiholog
    Переглядів: 88 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2016